Мона Ліза — Леонардо да Вінчі

Назва картини: Мона Ліза (La Joconde / La Gioconda)
Автор: Леонардо да Вінчі
Країна: Італія
Рік створення: бл. 1503–1506 (ймовірно дописувалась до 1517 року)
Техніка: Олія на тополевій дошці
Розміри: 77 × 53 см
Місце в експозиції: Лувр, крило Денон, зал 711
Категорія: Портрет
Стиль / школа: Високе Відродження

Контекст створення

“Мона Ліза” була написана Леонардо у Флоренції на замовлення Франческо дель Джокондо — ймовірно, це портрет його дружини Лізи Герардіні. Утім, досі тривають суперечки: чи справді зображено саме її, чи це ідеалізований образ жінки як такої. Леонардо ніколи не передав картину замовнику — вона залишилася з ним до смерті й потрапила у Францію разом із художником.

Сюжет і композиція

На портреті зображена жінка з легкою усмішкою, яка дивиться просто на глядача. Вона сидить у класичній позі “трьох чвертей”, руки складені. Позаду — фантастичний, трохи сюрреалістичний пейзаж із гірськими дорогами, водою і туманом. Композиція побудована так, що погляд Мони Лізи “слідкує” за вами з будь-якого кута. Усмішка — невловима. Вона ніби зникає, щойно ви намагаєтесь її збагнути.

Стиль і техніка

Леонардо використав техніку сфумато — м’які переходи між світлом і тінню, завдяки чому обличчя виглядає живим і об’ємним. Жодного чіткого контуру, жодної лінії — тільки повітря, що дихає. У цьому портреті да Вінчі досяг нової вершини ілюзії життя. І навіть маленький розмір не зменшує ефект присутності.

Доля картини

Після смерті Леонардо картина залишилася у Франції. Її цінували королі, зберігали в палацах, і зрештою — вона оселилась у Луврі. У 1911 році її викрали — саме тоді, коли вона ще не була знаменитою. Цей злочин став сенсацією в пресі, і вже за два роки, коли “Мону Лізу” повернули, вона перетворилася на легенду. Сьогодні це — символ Лувру і, можливо, всього західного мистецтва.

Особистий погляд

Я не чекала, що вона така маленька. І така... жива. Серед натовпу, за склом, під охороною — і все одно між нами відбувається щось дуже особисте. Її усмішка — не фокус. Це дзеркало.

Вона не схожа на жоден жіночий образ. Не спокушає, не викликає жалю, не грає ролі. Вона є. Жінка, яка дивиться. На тебе. І ти вже не впевнений, хто кого споглядає.

Якщо стаття відгукнулась тобі — поділися нею з тими, кого надихає мистецтво та краса.